Дегустація кави з ціаністим калієм

Не існує поняття кава по-віденськи. Австрійці тільки посміюються з такої дефініції. У Відні таку каву називають «меланж». Це вже вибрик іноземних кав’ярів – варити щось подібне і називати це так кострубато: «кава по-віденськи».

Суботній вечір ознаменувався запрошенням на чашку кави з… ціаністим калієм. Такий сміливий коктейль запропонували актори театру «Образ» з виставою «Ціаністий калій… з молоком чи без?». Глядачі мають змогу посмакувати чорною комедією за п'єсою іспанського драматурга Хуана Хосе Алонсо Міл’яна з режисерською постановкою Ольги Міхневич.

Театр починається з вішака, але Мала зала «Палацу України» не передбачає такого початку. Глядачі, які сидять у верхньому одязі – видовище не з найприємніших. Але каву вже заварили, світло гасне.

ojНас вітає чудернацька сімейка з іспанського провінційного містечка Бадахос. Адела, Лаура, Хустіна, Енріке, Марта, Л'єрмо, – це сьогодні ввечері, а вдень вони журналісти, дизайнери, менеджери, інженери чи авіатехніки. Для зали грають непрофесіонали, але хто визначає межу цієї професійності? Температура нагрівання кави зростає із загостренням пристрастей на сцені.

В напій додається тонкий присмак іспанської музики і звук дощу. Розмішуємо. Трохи танцю і півсклянки іспанських слів за смаком.

Мені відомо, що дві речі, які найбільше цікавлять глядачів – секс і смерть. Смерті буде достатньо. Режисерських ходів і деталей – не менше. Нігті та картярська колода, залізний таз, ножиці – браво, браво, браво! Я б…

Я б випила кави із трьома героїнями, чиї персонажі були максимально на межі: між правдою і переграванням, між реальністю і фальшю, між щирістю і фарсом.

dsc 0301Лаура, «стара діва від самого народження», сорокарічна, про яку стверджують, що 18 років їй не було ніколи.
Лаура – це моторошно, гостро, по-чорному і смачно. Акторка натягнена як струна і ось-ось вибухне. І затанцює. Таку каву треба пити ввечері, коли й не думаєш лягати спати. Без цукру.

Хустіна – розумово відстала племінниця із дурнуватою зачіскою і дитячим поглядом. Такий образ зобов'язує. Адже грати душевнохворих, розумово відсталих, божевільних – це схибитись самотужки і звести з розуму хоча б третину зали. Перша появи Хустіни – однозначний фарс і «Не вірю!». Але далі гра стає набагато тоншою і органічною. Куштувати з вершками після сніданку.

Марта – молода, гарна, впевнена і нещасна. Гранично щира і неоднозначно хитка в плані проживання ролі. Героїня виписана яскравими мазками і випадковими плямами. Її історія – світло у темряві вітальні, де відбувається уся ця чортівня. Пити обережно, невеличкими ковтками і замість сніданку.

dsc 0350Я випиваю все і всіх до останньої краплини. Всіх, хто з'являється в атмосферній вітальні. Всіх, хто зізнається. Всіх, хто помирає. Фарс. Абсурд. Вибух. Знімаємо каву з вогню.

Якщо актори грають так, що падають декорації – напевно, це успіх.

Та не звариш меланж, якщо ти не куштував його хоч раз сидячи у Відні. Не пустиш іспанську кров по слов’янським венам.

А ми в Києві, нам заварюють каву з ціаністим калієм. Скуштувала. Непогано, є трохи дивний присмак…

Фотографії автора